Коротко: чотири заняття: встановлення Python і перша програма, змінні й введення даних, умови, цикли. Наприкінці місяця дитина пише невелику програму сама, без підказки по кроках.

На першому ж занятті дитина запускає власну програму. Не дивиться, як це робить викладач, а пише сама: встановлення Python, середовище IDLE, команда print() і рядок тексту на екрані. Це перша тема програми, і вона зроблена так навмисно — результат має з'явитися одразу.

Як влаштовані ці півтори години

Заняття не ділиться на «лекцію» і «практику» — воно від початку зібране навколо того, що дитина робить руками.

Починається з короткого розбору: що вийшло минулого разу, де хто застряг. Далі викладач показує новий крок на своєму екрані — зазвичай хвилин п'ять, не більше. Потім діти пишуть те саме в себе, і саме на цю частину йде левова частка уроку. Наприкінці кожен показує результат — свій, не однаковий із сусідським, бо завдання навмисно допускає варіанти.

У групі до шести осіб викладач встигає подивитися екран кожного по кілька разів за урок. Це не організаційна дрібниця: у Python більшість помилок першого місяця видно оком за секунду, а самій дитині вони не видно взагалі.

Заняття перше: програма, яка працює

Тема називається «Знайомство з Python» і закінчується класичним «Hello, World!». Здається дрібницею, але для дитини це перехід із ролі користувача в роль автора: досі комп'ютер щось показував, тепер він робить те, що йому сказали.

Тут же з'ясовується головне правило, з яким доведеться жити далі: машина виконує написане буквально. Пропущена дужка — і нічого не працює.

Далі: змінні, типи даних і перша плутанина

Друга тема — змінні й типи даних: числа, рядки, True та False, математика в коді. Тут з'являється перше по-справжньому нове поняття: значення, яке має ім'я і може змінюватися.

І тут же перша типова помилка — введене з клавіатури число приходить у програму як текст, і додати до нього одиницю просто так не вийде. Дитина стикається з думкою, що дані бувають різного роду. Це нормально й потрібно: без цього не буде наступних тем.

Умови: коли програма починає вибирати

Третя тема — if і else. Формулювання в програмі точне: «вчимо Python думати». До цього моменту програма була послідовністю дій, тепер у неї з'являються розвилки.

Практично це виглядає як маленькі вікторини й перевірки: правильна відповідь чи ні, більше число чи менше, підходить пароль чи ні. Саме тут зазвичай вперше плутають = та == — і саме на цьому вчаться читати повідомлення про помилку замість того, щоб гадати.

Цикли: момент, коли код стає вигіднішим за ручну працю

Четверта тема — for і while, автоматизація повторень, побудова патернів і лічильників. Це перелом у сприйнятті.

Поки програма робить те, що людина зробила б швидше руками, у неї немає сенсу. Цикл цю рівновагу ламає: сто повторень пишуться трьома рядками. З цього місця дитина починає розуміти, навіщо взагалі програмування, а не виконує вправи наосліп.

Чи є домашні завдання

Обов'язкових — немає. Є необов'язкові, і вони влаштовані як продовження того, що дитина робила на уроці: домалювати фігуру, додати ще одне питання у вікторину, змінити правила в програмі.

Причина такої побудови проста. У дітей 6–10 років і так п'ять-шість предметів із домашкою, і сьома обов'язкова повинність перетворює курс на ще один урок, з якого хочеться втекти. Коли завдання добровільне, його роблять ті, кому цікаво, — і роблять зазвичай більше, ніж просили.

Дітям, які просять «щось ще», викладач дає окреме завдання складніше. Це рідший запит, ніж здається, але він трапляється вже в першому місяці.

Що потрібно від батьків

Майже нічого — і це не фігура мови. Допомогти з установкою перед першим заняттям, простежити, щоб ноутбук був заряджений, і не сидіти поруч під час уроку.

Останнє важливіше, ніж здається. Дитина, у якої за спиною стоїть дорослий, перестає пробувати й починає питати дозволу на кожен крок. Помилка в коді нічого не ламає, а страх її зробити гальмує сильніше за будь-яку складність теми.

Що справді допомагає — попросити показати, що вийшло, після заняття. Не перевірити, а саме подивитися: пояснюючи свою програму, дитина вкладає її собі в голову міцніше, ніж повторюючи вправу.

Якщо заняття пропущене

Теми першого місяця стоять одна на одній: без змінних не буде умов, без умов не буде циклів. Тому пропуск не залишається без уваги — матеріал добираємо, і зазвичай на це вистачає частини наступного уроку, бо теми короткі.

Гірша ситуація — пропустити перше заняття, де ставиться середовище. Тоді дитина приходить на друге з ненастроєним комп'ютером, і півуроку йде на те, що всі зробили раніше. Це єдине заняття, яке ми просимо не пропускати.

Перші труднощі — і скільки вони тривають

Найчастіша — швидкість друку. Дитина знає, що написати, але шукає літери. Минає за два-три тижні само собою, спеціально тренувати не треба.

Друга — відступи на початку рядка. Тут потрібне не терпіння, а звичка, і ми ставимо її з першого дня: редактор налаштовано так, щоб відступ ставився сам.

Третя буває рідше й помітна відразу — коли дитині просто нудно. Це ознака не складності, а зворотного: матеріал легкий, і потрібне складніше завдання. Таке вирішується всередині тієї самої групи, додатковим варіантом вправи.

Що дитина покаже вдома в кінці першого місяця

Реалістично — маленьку робочу програму: вікторину з кількома питаннями, лічильник, простий калькулятор або текстову гру з вибором. Без графіки й без спецефектів: Turtle і Minecraft у програмі стоять пізніше, після функцій і списків.

Це важливо розуміти заздалегідь. Якщо чекати, що за місяць з'явиться гра з персонажами, буде розчарування. Перший місяць — це фундамент, на якому потім тримається все інше.

Скільки занять входить у місяць?

Курс розрахований на 156 занять протягом 18 місяців — приблизно два заняття на тиждень. Тобто перший місяць — це вісім-дев'ять зустрічей, а не чотири.

Що робити, якщо дитина відстає від групи?

Група до 6 учнів існує саме для цього: викладач бачить екран кожного й помічає, хто застряг, до того як дитина замкнеться. У великій групі відстаючий зазвичай просто тихо перестає працювати.

Чи треба доробляти щось удома?

Домашня практика допомагає, але перший місяць побудований так, щоб основне встигалося на занятті. Найкорисніше вдома — не додаткові завдання, а можливість показати комусь готову програму.

Що йде далі

Після циклів — функції та списки, потім Turtle-графіка, Minecraft через бібліотеку mcpi і знайомство зі штучним інтелектом. Повний перелік робіт першого року розібраний окремо: які проєкти дитина реально зробить. А про те, у якому віці за це братися, є окрема стаття.

Помилки, на яких спотикаються всі новачки, зібрані окремо: типові помилки в Python і як їх читати. Якщо дитина приходить після блокового середовища, корисним буде розбір переходу зі Scratch на Python. Що має бути на комп'ютері до першого заняття, розібрано окремо: чи потягне Python слабкий ноутбук.